Світ розколовся, уламки брудні по землі
Небо над нами мовчить, оніміло напевно.
Люди, як привиди мовчки.., і очі скляні.
Все за для чого.., без сенсу, виходить даремно.
Сонце погасло і світ чорно-білий тепер
Сльози і кров, ці потоки із людського тіла.
Чується голос зловісний, зловісних химер.
Тих, що над світом розкинули чорнії крила.
Сміх то є розкіш, і нині вона не для всіх
Щастя десь там у старому, не нашому світі.
Десь там у снах та у мріях яскравих моїх
Мріях, у котрих усім нам так хочеться жити.
