Помахом слова вбиваю всі спогади, що наче дим.
Нутрощі вщент перетрощені. В темряву часу ходімо.
Стукіт підборів обмацує тріснуті стіни затінених мрій.
В чорних кімнатах згубилось дитинство, що вже не зоріє.
Помахом думки розсіюю сіру любов, що, як смерть,
стерла всі написи, фото і дати з могил передсердь.
Каптур порфіри ховає холодну жагу і отруйний погляд.
Не говори, як ці сльози роз'їли повіки і шкіру під одягом.
Подихом смерті закреслюю тіні своєї розріджену тінь.
Спогад людиною б'ється у дзеркало хижих прозрінь.
Листя блокнотів зів'яло, як шкіра на трупах убитих.
Через тіла ці лишилось граційно і тихо переступити.
Жестом спокійним забрати в невірних чарівний трофей.
Люди плекали в душі моїй злобу, і з мене не виросло феї.
Мій бур'ян нутрощів хижо пожре до останньої кістки цей світ.
Сутність тікає із форми, з-під денно-буденних софітів.
Люди ламаються на сірникових ногах, як зґвалтовані ля́льки.
Лего будівель розплавилось, очі людей перероджені ляком.
Голод Землі відкриває чорнильну діру, яка всмоктує душі...
Темряву напівсвідомості альфа-ритмів тепер вже ніщо не порушує.
Битва глибин проростає міцелієм смерті у корінь Усесвіту.
Сміх розгортає безодню, раніше ніж світло встигає воскреснути.
Викреши з чорного серця останній промінчик і ріж на два...
В темряві душних руїн переможене слово останнє вмира...
березень 2021р.
