Нитки життя у кошику лежали.
Різні на колір, міцність, довжину.
До рук їх доля щохвилини брала
І дарувала людям дивину.
Ніхто не бачив це поє́днання чудове,
З яких нито́к було заплетене воно.
Одним дісталось диво кольорове,
Таке червоне, мов насичене вино.
Для когось нитка чорна й коротенька,
Така тонка, що сильно не тягни.
І все життя, мов зіронька маленька,
Засяяла і зникла, ніби сни .
Є і щасливі, бо їм доля дарувала
Нитки життя найдовші від усіх.
Ніби веселку їх розфарбувала,
Лунає біля них дитячий сміх.
Яка ж мені дісталась ниточка від долі?
Надію маю, що вона міцна.
Життя летить, мов вітер в полі…
Після зими, завжди прийде весна.
22.07.2023р. Олександр Степан.
