Життя на чужині не здатне відшукати...
коріння того деревця, що я їм був колись
і мав лозу юнацтва приголубити за намір.
Ті крила, що спіткала їх даремна пастка.
Необачне я звірятко, худоба без Пастиря.
Життя на чужині, страждання безпорадне.
Коли не шуршать сновидіння у листві гаїв,
а колискова не ллється, спів нені у казці.
І куди б ти не пішов, спіткають ті злидні.
Зважаєш брататися людей? Але ти інший.
Життя на чужині, як довго й примусово.
Немає вже нічого за плечима а попереду...
тільки яма, лопата, кістки і могила.
Я так втомився посміхатися цьому і жити.
О, бажав би обійняти небо востаннє..
Як колись і пошепки сторінку зачинити.
Але...
Життя на чужині... Коли та кров проллється.
І ворог несамовитий і гидкий зброєю чаклує.
А я не можу навіть на свої дві ноги встати.
Та може повернутися і все одно запалати.
Стати хоча б тілом посеред гаїв і супостатом.
А все ж таки..
Життя на чужині. Шукай його там, де в пітьмі...
Вбачають очі сльози, ввіряючи їх мовчанню.
Де сновидіння ніколи не віднайдуть тебе..
і втратили тебе рідна хвіртка, дерева у саду...
не знав ти жодного друга, не знав любові вроду.
Де віками винуватий, а кров розпещене тавро...
Ти не спокутуєш свій крок хибний, ти пішов.
Де - не - де неосяжні високі чумацькі зорі.
І наша Україна у сяйві, та чи твоя вона?
Життя на чужині. Боже! Як мені повернутися?
Чи ще існує той хрест і для мене грішника,
чи я ще маю молитви, чи я наважуся?
Покинути навіки... життя на чужині.
І впасти хоча б мертвим до рідної землі.
Нехай псують, забарвлюють кров кулі і дим,
я буду знову пірнати у колискову нені любові.
Нехай роздеруть і пошматують м'ясо на ганчір'я,
а сонечко таке тепле й ласкаве у сьогоденні.
Навколішки встати, вогонь це ласкава ціна дому,
віднайти навіть небо неосяжне
на чужині в посонні..
