ВВ
Мовчання говорить подобою ніші...
Ще надто далеко до синього моря,
Надто далеко до смути ідей.
Хтось відпускає безмірності поля,
Аби побілити смолу орхідей...
У плині жалю́ і безкарності дива
Знайдено місце, де ллються пісні.
Тільки натура, беззахисно сива,
Знову в'їдається в дикі мости.
І те ж відчуття, що усе до розлуки,
Те ж відчуття, що покора щемить.
І лиш одна дума, дзвінкіша за луки,
Знає за віщо і досі горить...
Вірять очам, але є що сказати...
Знову віддам на загал міражі.
Буде довіра і змазані шати,
Буде вечір'я і сни-спориші...
11.09.2022
Дякую! 
