Я знов потрапила в зневіру.
Довкола клу́биться пітьма,
Бо дружба сіється нещира,
А у відносинах – зима…
Зима, зима!.. Як можна жити,
Коли в душі – омани страх?
Ні запалити, ні купити,
Нічим, нічим не пробудити
Цікавість у твоїх очах!..
Як старець немічний, недужий,
Хитається життя моє…
Хоча тобі – усе байду́же.
Світанок знову настає,
Та не приносить ранок квіти…
Я усміхаюсь крізь пітьму.
За всі занедбані «привіти»
Колись подякую йому.
Нещира дружба. Мертві квіти.
Ще раз повторений урок.
З несправжніх спогадів із літа –
Зробила в зиму перший крок.
Ірино! Ти, принаймні, відьма! Таке писати про земне можуть лише колДІВКИ́ майстрині слова! 
все пройде. і зневіра теж. щасти! 
