Колись у мене був хвостик з гарною чорною китицею, яку я використовував як пензлик. Нею я барвив вечори... Але якийсь халамидник прищемив мені хвіст дверима, і тепер від китиці лиш обрубок. Я використовую його як перо, коли пишу гіршики. Саме "гіршики" - не "поезії", "вірші" чи хоча б "віршики". Коли комусь спаде на думку назвати моє заняттячко творчістю, а гіршики віршами - шибку виб'ю в кращому випадку. Я ж Антипко, куць себто, а не Байрон...
Буду виставляти тут найгірше, бо читати моє найкраще має право лиш одна людина. Для неї я і віддаю рукописи - все одно рано чи пізно все знищив би.
