Моя удача з кінчика пера
Ледь-ледь не впала в небуття стола.
Її я напівдорозі підхопив.
І на папір обережно положив.
В годину натхнення спасенний поет
В очах його пломінь коханий портрет
Слова без напруги летять на папір
А думає потім чи не перебір
І пише тоді він найкращі рядки
Вже крила ростуть замість тої руки
Все краще словами сказати не міг
І раптом так легко здолав той поріг
А може він справді себе переміг...
