Я ВАМ, мої друзі, сьогодні напишу листа.
Лист буде віршом, бо ця форма для мене проста.
Так краще добратись до схованих щирих думок.
Думки – це болюче. Не висиплеш їх мов пісок.
Сьогодні мов свято. Мені подзвонив Олексій.
Так, справ так багато, та каже: тримаємо стрій.
Разом пригадалось, як в темряві ночі брели.
Колись усе склалось. Важливо, що це були ми.
Сьогодні річниця, як Чміль наш на землю упав.
Сучасним не був і минулим до нині не став.
Казав, що я вільний, а ви, хто зігнувся – раби,
Тепер без деталей, без суті, та в бронзі сліди …
Володя недавно скидав фотографій альбом,
На Хортиці славно, там дух тих, хто світлий чолом,
Він також шукає, де видно Чмільові сліди,
І спину тримає тим, хто захищає фронти …
Сашко і Володя … З цих двох можна скласти стіну.
Їм б щось будувати, а їм в подарунок війну.
Колись полюбились їм славні махновські степи,
З цим мабуть і зжились. Та мабуть усі такі ми …
Вже Ігор пішов, подзвонити вже пізно йому,
Обличчям зустрів одним з перших російську чуму,
Тепер прихилився десь в полі мабуть до ріллі,
Він там народився, де чорно в душі й на землі.
Але не забуду, як міцно гітару тримав,
Коли нам про дружбу свої одкровення співав.
Усе те, що думав, про що нам відверто сказав,
Мабуть, Бог тихенько йому у думках підказав …
Роман десь в цю мить поправляє військовий кашкет.
Вже років хтозна. Та довелось прожити сюжет.
Вдивляюсь в жорстокий часами людський горизонт.
Там ті, що безсмертні, тримають від нелюді фронт.
Я друзі ВАМ вдячний, що ви мов високі стовпи.
Вас видно здалеку. Тріпочуть вже сиві чуби.
Десь Вітер ввірветься, десь Блискавки чути оскал.
Це ще не останній. Це наш, один з перших, причал.
Гарний лист- присвята друзям! Пліч-о-пліч йти і мати щирих друзів,це здорово! Хай Бог благосовляє на життєвому шляху! 
