Мінлива ніч сплітала тіні у саду
І невблаганний час уже надходив,
Принишкли пташки, весні на подив,
Єством своїм передчуваючи біду.
Мінлива ніч сплітала тіні у саду.
Єством своїм передчуваючи біду,
У небі зорі причаїлись тихо.
Вони не в змозі зупинити лихо,
Що коїлось у Гефсиманському саду,
Єством своїм передчуваючи біду.
Що коїлось у Гефсиманському саду,
Коли ворожі забриніли вістря,
Лякливим шелестом їх зустрічало листя,
А світ дрімав, не відчуваючи біду,
Що коїлась у Гефсиманському саду.
А світ дрімав, не відчуваючи біду,
Лукавий світ, лукавої недолі,
Цілунок зради по гріховній волі.
Збулось пророче у Вічному саду,
А світ дрімав, не відчуваючи біду.
Збулось пророче у Вічному саду.
Роса на листях, як сльоза, тремтіла,
І ніч від жаху, ніби оніміла.
Той час настав, блаженним на біду.
Збулось пророче у Вічному саду.
