Як би мені тебе вигадати, дати тобі посмішку,
Квітами намалювати без сірого домішку,
Більше б часу, ще більше сонця, дощу й роси…
Сонце, дай мені свої промені заплести їй в коси.
Дай мені те сяйво, що живе живить..
Хоча б на мить
Сліпить світлом по вікам і чарує на віки.
Твоя спека порізана вітром, дощем поколота,
Намалюй її сріблом, намалюй золотом…
Намалюй подихом першим, останньою росою травня
Ззовні довершена, ілюзорна? Реальна…
Хоч і сльози з очей – й ті водоспадами,
Окутана незайманим станом весни,
Злотими латами, шкіра сплетена кольором меду
Чи це ти та, що змушує час йти так ледащо?
Навіщо?
Мені вже і так не відвести погляд…
Дай спокій серцю навіть коли не поряд!
Чи це ти та, що заспокоює бурхливі води?
глибокі всюди, з тобою – броди…
Вітер, змахни попіл, пил з камінних тіл,
Вона дасть їм вкусити своєї вроди.
Губи твої і твоя мова - туманами,
знову мане мене,
її очі - цвітуть тюльпанами,
із відблиском кришталю в зіниці ока,
виткана шовком, зіткана ненароком…
її очі - цвітуть тюльпанами -ой а це як? 
