Оговтуюсь від сну. Війнуло чимсь терпким.
Присів на підвіконня теплий ранок.
Безгомінь неземна, не рушена ніким,
лиш повів доторкнувся до фіранок.
Отямився вітрець, змахнув з чола росу,
пронісся босий травами, нарешті.
На горизонті ніч, та вже імли косу
промінчик жваво тягне до черешні.
Оця щаслива мить, мов незбагненний сон
призводить в рух життя, що поступає.
Приспівує душа природі в унісон
й натхнення непоспішливо черпає.
Перистий горизонт від сонця заяснів,
пролив на трави колір золотавий.
Розкидані думки обтрушую від снів
і допиваю філіжанку кави…
29.04.2016