Ти йшла навшпиньки, не лишаючи слідів,
Де їх призначення безглузда випадковість.
А місяць, в хмару огортаючись, сумні́в –
Епатува́ла як ніколи атиповість,
Бо ти не бачила ще місяця таким.
Тобі раніше усміхався він привітно,
Коли під ве́льоном* прозористо-тонким
Ніч поринала ув обійми зорецвіта.
Ти йшла босо́ніж по гранітному піску –
Гнучка заручниця заломистої долі.
А вздовж водойми легіт пестив осоку́,
Де зазвичай вітри буремні простір зо́лять...
17.07.2024
*ВЕ́ЛЬО́Н (діал.) - вуаль, серпанок, фата
–––––––––––––––
Авторський колаж:
картинки з інтернету
–––––––––––––––
