До вікон синє небо сонце притулило,
подарувало дивні запахи і звуки.
М’яке проміння лоскотало пустотливо,
їй цілувало коси, гладило їй руки.
На таці Рислінг, шоколад, бокали,
свічі огарок, ледь прив’ялий білий лотос.
Пригадувала, десь вві сні вони блукали...
В ранкову увертюру вторгся тихий голос.
Їй радість гарячково пронизала тіло.
Як птиці на льоту, зустрілись їхні очі,
принада ніжного похмілля блискотіла,
заграли бісики до пестощів охочі.
Вона кохана знову, світ сприймає вдячно!
Дарма, що осінь серце боляче вражає.
Тепер, за руки взявшись, йти життям не лячно.
Прихильна доля і серця того ж бажають.
Чудова лірика! 
