— Чому ти, літечко, тікаєш за межу,
Ховаючись у вранішніх туманах?
Адже тобою зігріваючись, живу!
— Невже розлуки мить тобі жадана?
— Не поспішай! Облиш дорожню метушню!
— Пограй в загравах дивної веселки.
Твої волошки прагнуть літнього дощу.
Не тішать їх осінні витребеньки.
— Поглянь навколо! Вже лаштуються птахи
Полинути з тобою в сині далі.
— Чи до смаку їм забаганки чужини?
— Чи зглянуться на них краї незнані?
Дотла пронизує повітря тихий щем.
Суха стерня на сонці догоряє.
Невдовзі осінь раптом зродиться дощем
І полетять мерщій пташині зграї.
Але ти йдеш, чудове вишивши панно.
Летиш по зачарованому колу.
Нікому час назад вернути не дано,
А ти сюди вертатимешся знову.
— Іди вже, йди! Тобі призначено тропу.
Чекатиму на тебе вже віднині.
До тебе пензлями стежину прокладу
В осінні дні й морозні хуртовини.
Твої пейзажі напишу на полотні.
Нехай теплом наповнюють картини.
Заграви сонячні і квіти польові
Хай нагадають літні переливи.
25. 08. 2024 Л. Маковей (Л. Сахмак)
