Присвята сонцесяйному юнакові Михайлу.
Серед лісу густого і пишного,
Де ховається дике життя,
Край села, біля матері ніжної
У турботі зростало дитя.
У природу залюблений змалку,
Ріс хлопчина нівроку отак.
З раннім сонцем ходив на рибалку,
В полюванні був здібний мастак.
День за днем набирався він сили,
Наче сад розквітав його дух.
До людей був привітний і щирий,
Всяке діло робив до ладу.
Що не день, то за доброго сина,
В серці матінки вдячність росла.
У молитві схиляла коліна,
Захистити просила від зла.
І здавалося, райдужним шляхом
Поведе його доля ясна,
Та упала якóсь чорним птахом
На ту землю зубата війна.
Забирала то друга, то брата,
Шматувала усе на куски.
Став проситися хлопець завзято
І собі в оборону іти.
Так бриніло серденько до зброї,
До свободи, до слави в бою.
Що і в снах він, як відданий воїн,
Захищав Батьківщину свою.
Чом так тягне його у солдати?
Може, воля у Бога така,
Щоб зростила зажурена мати
Для країни цього юнака?..
Збережи його, Янголе любий,
Від образ і журби захисти,
Щоб зумів по життю йти без згуби
І хреста свого мирно нести.
Хай яку обере він дорогу,
(Кожен сам собі долю кує),
Не розгубить хай хлопець в тривогах
Ту весну, що в душі його є.
