Не Господа творіння – світ, а збоченця,
І все не так, повинно бути як,
Негарна, зла, підступна думка точиться:
Я – раб законів Всесвіту, кріпак.
Ночами незігрітими, нестерпними
З думками наодинці віч-на-віч,
І спогадами, що давно вже зтерти би,
І мріями - старим сміттям узбіч.
Кінцеве все, - Творцем відверто сказано, -
І має все якусь свою ціну,
Навіщо ж смерть в налаштуваннях базових,
А біль чужу, хто п”є її, хмільну?..
Та пам”ять - доброзичлива злочинниця:
Все, що забув, покинув і відтяв,
Без осаду, без залишку розчиниться
За лезовим кордоном небуття.
Не можуть бути мрійники тверезими,
Хоч вогник мерехтить якийсь, не згас,
Гріхи й здобутки міряти терезами
І розкидати камені вже час.
