Як грім, лунають крики в коридорі,
Ведуть кати нещасного раба...
В очах туман та біль - померклі зорі
І свідомість,.. як безконечності труба.
В кінці якої блищить легеньке світло.
Одна надія, що близько вже кінець.
Жир у катів завжди тремтить тендітно,
А на чолі раба... від терену вінець.
Отак стоять вони на різних шальках
Одних величних, всесвітних Терезів.
Їх доля написана на різних кальках
І розмножена до безконечності разів.
Але вся правда й суть лежать у тім,
Що завжди вони міняються місцями -
Хто був раніш нічим, той стане всім...
Та від цього істина не йде до тями.
Для вічності який у цьому смисл та суть,
Бо ж стрілка Терезів застигла на нулю.
Кати ненависть завжди свою л'ють,
Цим визнавши нікчемність всю свою.
Раби ж страждання перед смерттю п'ють
І проклинають своїх мучителів - катів.
І лише смерть урівноважить їхню лють
І зробить з них хоча поганих... та братів.
Всі в землю підуть і прахом стануть -
Пройдуть роки і на могилах виросте трава.
На мурах потомки написи застануть,..
Які уже не зрозуміє... наступна дітвора.
