Злипались очі і хотілось спати.
Зоря з-за обрію світила малиново.
Злипались очі, терпке зріло слово,
втікала рима... Треба ж тільки взяти
і вибрати плевели та́ полову
недбалих слів, скуйовджених думок
із слів, шо заготовані у прок, -
та що тут вдієш, коли знову, знову й знову
вони, немов засмічений струмок,
впливають в роздуми, засмічуючи мову,
на круги завертаючи поток.
І шоби час не гаяти зазря,
криваво плачучи, долаючи утому,
хабар, цим віршиком, дала мені зоря
благаючи: Пусти уже до дому,
ввімкнувши біля хати ліхтаря.