Пишу...
На кінчику пера
Зависло
Таке потрібне
Слово.
Упасти на папір
Йому пора,
А воно висить,
Як згублена
Підкова.
Я символ цей
Знайшов,
А він згубив,
Неправильно підвішену
Підкову.
І пісню правди,
Свою нову,
Віддав "друзьякам"
На приспів...
В народу знову
Впали руки.
Ну, як тут жити,
Коли круки
Ведуть свій
Безпереривний
Хор.
І цей кричить -
"Я разве вор".
І той мичить -
"Ну до каких же пор".
А третій витягнув
Вже вмиті руки...
А в цього де палати?
Лише одна похила мати,
В старенькій клуні,
Даремно смикає за дійку
Стару козу.
Що з неї взяти?
Стара...
На ногах не чобітки,
А чуні...
І витирає тихо змійку
Солоної сльози.
Чия це мати?
От чисті руки!..
Даремно мила,
Нема ні каплі молока
І пів уже села
Вросло надійно
В бур'яни.
І ферма глипа
Орбітами розбитих
Вікон.
А вони?..
Вони, як вітер
Вриваються у вкрадені
Ворота.
І свищуть морозами
В душі -
"Буде тобі захмарний
Рай...
Ти тільки владу нам
Віддай!
І ми з тобою квити..."
І знову руки - чисті, миті,
Не бачили вони селянської
Землі...
А в місті...
Висить великий,
Жовтий транспорант -
Копитом по майдану
І кожному підковою
По пиці...
Щоб знали наївні й ниці,
Як вірити в дешеву ковбасу.
Нічого!
Ми свою "підпорчену" красу
Обміняєм на відповідні
Девіденти.
А вам проценти?..
Ну хто вам заважає
Мати віру?..
Можливо все...
І навіть звіру
Щастя всміхнеться,
Як колись...
Ну куме, ти дивись...
... Одні - одне,
Другі - друге...
А все, у принципі,
Полова.
Не має в тому правди
Слова.
Один пустий лиш
Жмих...
Живи надіючись на них,
"Великих", "Безязиких",
Аж поки хижості роса
Повиїдає очі...
Колись серед глухої
Ночі
Прокинеться
Нещасний мій народ
І скаже -
"Яким же я наївним був..."
Вздихне, відкриє рот
І зронить
Саме
Вірне
Слово -
"Геть!"
Березень 2005 р.
не ставлю і все..я не жюрі і не с у д д я Головне що мені подобається чи не подобається, а вимірювати почуття цифрами...невдячна і непотрібна справа...
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
