Човен самотній у морі пливе.
Де він свій смуток бере?
То серце мучить кохана любов,
Страждання терпке витримує знов.
В широкому просторі віками він блудить,
Від вічного сну кохану ту будить.
Хотів був і сам вже за нею піти,
Але «матінка-доля» не пускає туди.
Загинула врода і серце дівоче,
То море втопило коханої очі.
І досі той човен блукає в просторі,
З розколеним серцем надвоє.
**Так пісню співаючи, плаче співець:
Чим палкіше кохаєш – тим трагічний кінець.**
