Летять ніби чайки над морем,
Мої думки-послання в простір,
Про любов, добро, я знаю слова- заговірні
Привітні, давні, первозданні вони.
Які наші пращури колись мали,
Над природою вони силу проявляли,
Хотіли дощу- визивали, до неба взивали,
Хотіли сонця, просили його засвітити, зігріти,
Хотіли любові, йшли на поклон до Весни,
Хотіли дітей, молили матінку-Землю зачати,
Тільки знали вони ті дні, коли можливо їх промовляти,
Коли можливо це дійство розпочати.
А ми невігласи, не проявляємо уваги до природи,
Тому страждаємо від того, що не знаємо,
Не вивчаємо, не віримо, тих слів не промовляємо,
Щоби її розбудити, з нею бути, злитися воєдино.