Твій поклик стражденних очей
Зволожених надією й чеканням,
Вдивлятимусь крізь смуток ночей,
Дивуючись сама своїм запитанням.
Я спитала б тебе про долю,
Що картає твою душу несамовито,
Я розплакалась би тепер вволю
Вікно у вічність вже відкрито.
Я спитала б тебе про щастя
Чи пізнала його хоч на пить?
Боже, може та чаша причастя
І тобі Катерино уготована бить?
Я розпитала б тебе про наболіле,
Відчуваючи твій біль, як свій,
Твоє обличчя хворобливо-біле,
А очі в туманній печалі сумній.
8. 02.2010 р.
Присвячено Катерині Білокур.
