Чи пам’ятаєш ти ту найболючішу мить,
Коли останнє проміння порине в пітьмі,
Коли останній твій подих усе ще бринить,
Але це все не насправді, немов у ві сні.
Чи пам’ятаєш те слово, як світло мине?
Його ніхто і ніколи забути не зміг.
Ти знай, для мене це слово – синонім тебе,
Бо моє світло і щастя родилось в тобі.
Чи ти ще можеш згадати останній наш дощ,
Коли ми бігли з тобою, зігріті чуттям,
Що щось невпинне та сильне в серцях віднайшлось,
І нас ніхто ініколи не поверне до тями!
Ця незабутня хвилина – єдина для нас.
Вона порве усі струни у моїй душі.
Та я віддам все за те, щоб притримати час,
Щоб знов згадати, як плакали наші дощі.