На Вкраїну вернутися зміг
Через тлінь павутиння доріг.
Через тисячі верст,
Одинокий як перст,
Я на рідний вернувся поріг.
Щось шепоче до мене земля
І збігається в хату рідня,
Раді жінка і син -
Я ж сумую один,
Бо не знаю це я, чи не я.
Я не знаю насправді, чи в сні
Усміхається доля мені.
В ріднім краю - тяжба,
На чужбині - журба
А на серці лиш сльози рясні.
Хочу бути я дома завжди,
Хочу бачити білі сніги,
Хочу весни стрічать,
Хочу з сином гулять,
Хочу з жінкою бачити сни.
Та розлучниця доля гірка -
Знову кличе чужбина терпка.
Я цілую поріг,
Перехрестя доріг
=З Богом рідні! Бувайте. Пока...=
Дуже хороший вірш, гарно побудований
сюжет. Особливо мені сподобалась форма
строфи. Про зміст - повністю погоджуюсь
з оцінками, що внизу. Прочитаю всі Ваші твори.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шоб тобі борода вилізла за такі вірші! І так на дущі хреново, хоч у "мудахеди" йди до Ради! Шоб їм всім (шо зверху) так у дупі крутило, як твому персонажу в душі!!! Давай, бунтівник,"ГЛАГОЛОМ ЖГИ СЕРДЦА ЛЮДЕЙ"!!! Перекуєм "хлєбала" на мечі!!!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А вірш гарний. Чесно.
