Я трохи забагато думаю...
Думки, мов біле павутиння,
мені вплітаються в волосся.
Лиш трохи зачепивши спогад,
втікають геть, щоб тіні,
які сховалися в ранковому серпанку,
схрестилися...
Глибокі марення, або навіяні вірші
залазять в душу і тремтять,
бо їм здається, що я вб'ю їх...
Та ні, я ж просто хочу щастя!
Насипте мені в жменьку його трішки,
я хочу просто порадіти...
Про пам'ять, спогади, і взагалі минуле
краще мовчати.
Слова втрачають сенс, коли злітають з вуст,
а спогад застигає у душі...
Мабуть, навіки. В когось - на секунду.
Та це не так уже й важливо!
Бо головне, щоб разом із дощем
до тебе прилітав травневий вітер
і приносив тобі листи
від тих, що люблять...
