Минуть роки, минуть без вороття та в пам’яті моїй залишаться назавжди спогади про них. Ніколи не забудуться ті дні, що були наповнені першими хвилюваннями.
Думки...Вони линуть кудись в далечінь, мов бурхливі весняні води і немає їм ні кінця-ні краю.
Щоденник. Я записую туди події, які відбуваються у моєму житті.
На дворі ясно світить сонечко. Вітер ледь-ледь колише віття дерев, тихо шепоче йому казки, весело співають пташки, а у моїй душі смуток.
Мені дуже подобається однокласник Віктор, а він не звертає на мене ніякої уваги, окрім хіба що, коли треба списати контрольну роботу. Це мене засмучує.
Ходила у клуб на танці. Запросила Віктора на вальс. Він відмовив.
Проводжати мене додому напросився інший однокласник, Сашко. Усю дорогу додому щось розповідав, а я думала про Віктора. І коли Сашко, весь тремтячи від хвилювання, сказав, що кохає мене, різко відштовхнувши його від себе, промовила:
- А мені подобається інший, - в душі стояла порожнеча.
Життя раз-по-раз ставить складні запитання, на які я не в змозі дати відповідь. Розум швидко сприймає та аналізує усі навколишні події, а серце прагне почуттів, почуттів, що хвилюють, аж до щемного болю.
Уже другий рік, як я навчаюсь у іншій школі. Ні Віктора, ні Сашка поруч немає. Познайомилась з Євгеном: високий, стрункий, з гарним вольовим обличчям, орлиним носом та прониклим поглядом великих сірих очей. Він на два роки старший за мене.
Учора вечором ходила з Євгеном на прогулянку.Час минув швидко та весело, багато розмовляли на різні теми, а сьогодні посварились, сама не знаю чому і за що. Гадаю, чи прийде миритись.
Євген прийшов, ми поговорили, вирішили, що два тижні зустрічатись не будем.
Ходила з дівчатами на дискотеку. Євген також був там. Обмінялись поглядами, але не розмовляли.
Минуло два тижні. Наша зустріч була короткою, ми постійно сварились. Євген пішов, потім повернувся - сварка продовжилась, правда, тепер уже удавана і закінчилась першим у моєму житті поцілунком.
З морозом та снігом прийшов Новий 1981 рік, який ми зустрічали разом і знову посварились.
Схожі дні минають непомітно, я постійно думаю про Євгена. Чому при зустрічі ми не можемо знайти спільної мови і майже усі наші розмови закінчуються сварками, а потім ми мовчки проходимо один мимо одного, удаючи байдужих, хоча кожен із нас ладен пригорнутись до іншого.
Євгена забрали до армії. Усі дні я була сама не своя. Чекала, що він прийде попрощатись. Євген прийшов та не застав мене, так і поїхав, не попрощавшись.
Йдучи по вулиці, я вдивляюся в обличчя перехожих, хоч і розумію, що вже не побачу його випадково, як колись.
Коли Євгена не стало поруч зі мною, я зрозуміла, що так безглуздо втратила близьку людину.
На вулиці весна. Потрібно готуватись до випускних екзаменів, а мене переповнюють думки про Євгена. Я нічого про нього не знаю, на серці лежить постійний тягар.
Школа...Так хотілось, щоб навчання швидше закінчилось. От і настав останній дзвінок та випускний вечір. І тільки тепер, ставши на порозі самостійності, я із заздрістю подумала про тих, кого ще срібний дзвінок покличе за парти.
Дні проходять безслідно, минають у повсякчасних буденних турботах. Згадка про Євгена крає моє серце. Осмислення тих чи інших подій не приносить полегшення. Думки полохливим потоком перекидаються з одного предмета на інший. Я весь час ніби перебуваю у стані невагомості, зростає невдоволення собою, усе моє єство протестує проти того життя, яким я живу, хоче боротися та не знає як. Мене, мов Євгенія Онегіна оповила "хандра", цупко взяла у свої руки і не хоче відпускати.
Минув майже рік. Нарешті від Євгена прийшов перший лист. Я чекала цього листа. Півсвідомо чекала, коли пішов у армію, з нетерпінням, коли почула, що розшукує мене.
Та наше листування було коротким. Якось він мені не відписав і знову зв’язок між нами перервався.
За якийсь короткий проміжок часу мені багато випало пережити, передумати; переламати і перемогти саму себе, примусивши йти з високо піднятою головою і вдавати з себе безтурботну, коли хотілось не просто плакати, а вити від безсилля.
З новою силою та енергією я взялась за навчання, хоча й турбувала загадка, що стало причиною Євгенового мовчання, адже я знаю напевно, що він не байдужий до мене.
Нас усією групою послали на практику, де я познайомилась з молодим хлопцем, його звати Віктор. Та згадка про Євгена не дозволяє мені відкрити своє серце для нових почуттів.
Їдучи додому, зустріла Євгена, який нещодавно повернувся з армії. На другий день, був День Молоді, який ми мали провести разом. Та на побачення я трішки запізнилась - Євген уже стояв у колі своїх друзів. Ми знову посварились.
Я впустила Віктора у своє серце. Він розбив його на дрібні тріски, забрав мій спокій і сон, перетворив моє життя на хаос.
Недавно випадково побачила Євгена. На початку розмови сказала йому (чомусь почувалась винною), що я зустрічалась з іншим хлопцем. Євген пополотнів на обличчі і сердито кинувши:
- Які ви всі зрадливі,- пішов від мене геть, не давши змоги будь-що пояснити.
Євгенові слова боляче, мов батогом, хльоскали та переслідували цілий тиждень, адже були сказані, незважаючи ні на що, близькою людиною.
Через декілька років ми зустрілись у переповненому людьми автобусі. Коли я підійшла до Євгена, - він сидів. Так і розмовляли певний час будь про що. Я жартома запросила його на побачення. Євген удав, що не зрозумів моїх слів і, ніби похопившись, уступивши своє місце, відійшов.
27.06.10
Він сам обрав свій шлях, а звинувачення про зруйноване життя нехай
відправить телеграмою в космос.
_______________________________
Чи не зруйнував він життя жінці у якої вже не 2, а 4 дітей? ? ?
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Є одна річ, що труїть всім життя,
Що і катує, і возносить разом
І побороть її мішає почуття,
А. може, й неохота просто часом.
Гординею цю річ зазвично звуть,
Часом ми з нею носимось, як з перцем
Й вона перчить, аж груди вже печуть!
Й лише літа лікують з неї серце!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00