...Україно! Вже скільки літ
Називаємо Тебе вільною?!!
Як гордився Тобою світ,
І радість ставала спільною,
Коли, вийшовши на Майдан,
Чули, змучені тиранією:
"Ми розтрощимо хижий клан
І "кучмізм", як пісок, розвіємо...
О, як гордо ми йшли в ряди,
Щоб вдихнути у "революцію"
Дух майбутнього молодий!
Вибудовували конструкцію
Ощасливленого життя
Без злодіїв і монстрів мафії,
Без фальшивого прикриття
Жила Віра, як на парафії...
А вже радість заробітчан
Наближалася до безмежності,
Бо надії так птах кричав
Без боязні і обережності,
Що безправний ти, нелегал,
Лиш летиш між чужими хмарами,
А Любові раптовий шквал
Огортав всіх якимись чарами...
Обіцянок ми стільки всі
Аж до ситості вже наслухались -
Тепер блохами, мов на псі,
Наче монстри якісь надмухались...
...Пролетіли за днями дні
І сплелися в річні коромисла:
Як на тронах, сидять одні,
В котрих підлими стали й помисли,
Бо обіцянок бридкий смак
Перемішаний з влади "чарами" -
Став палац, де був особняк
І з приватними вже гектарами.
Їм багатство пливе до рук
Із шахрайського грошогону,
А модує найбільша з мук -
Як ще втриматися на тронах...
І проблеми собі знайшли,
Ніби інших уже не водиться:
З діоксином до Нього йшли
Чи на "фейсі" щось інше плодиться?
Як поліпшити лиш собі
Й так космічні платні із пільгами?
В передвиборній боротьбі
В диких криках ставали спільними,
Що не буде в них зверхніх прав,
Стануть завтра ж усі доторкані...
Злоби маг у них пам'ять вкрав,
Стали жадібністю приборкані.
А з "верхради" зробили вже
Лиш словесно-блокадне місиво -
Хіба совість у тих живе,
Коли в серці із нею тіснява?
...Інші спльовують десь в кутку
Гіркоту важкої облудності -
Сплюндрували мету таку!
Й не бояться ні страшносудності,
Ані того, що родить гнів
В чистих головах простолюду.
Вони гріються від вогнів,
Що спалахують лиш від бруду...
Що ж виходить? За кого ми
За проценти ішли із балами,
Стали п'явками - не людьми,
Політичними викидалами?
Бо з держави зробили щось -
Вже такого собі гібридика...
Певно крикне на мене хтось,
Що жорстока у мене критика.
А хіба не жорстока "власть",
Коли в розкошах не насититься,
Відкриває тоді лиш пасть,
Як достигне з долярів китиця?
А народ усе далі йде
Із інфарктами і мозолями,
Бо нужда у світи веде
З повикручуваними долями.
Тих, що вигнали у світи,
Вже рахунок іде мільйонами.
То ж невже, Україно, ти
Знов дозволиш, щоби з прокльонами
Твої діти вмирали десь
В самотині. В чужому затінку?
Тих, що втратили совість й честь,
Накажи їх суворо, Матінко!
Спам'ятай, бо біда гряде:
Ті, що з криками "геноцидними",
Сповідь майте. Скажіте, де
Із обіцянками безвстидними
Ви сховали той мир і рай?
Та хіба що собі за пазуху...
...Ой, Кобзарику, знов заграй
І Шевченка святими фразами
Заспівай:
"Встає хмара з-за лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна -
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не врятує...
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись..." (Т. Г. Шевченко "Тарасова ніч).
ID:
210795
Рубрика: Поезія, Сатира
дата надходження: 14.09.2010 10:35:43
© дата внесення змiн: 14.09.2010 10:35:43
автор: stefko
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудові вірші, склоняюсь низько 
