Дотик твоїх рук...дотик ангела...щось таке рідне і шалене. Ти прийшла і я такий радий, обійняв тебе як малу дитину і пригорнув до себе сильніш. Я так сумував за тобою....я зробив нам доброї запашної кави і ми сіли на балконі на соломяні крісла. Я готовий був годинами дивитися в твої очі. Наче тонув у них...темна глибина так і засмоктувала мене на дно. Я не хотів опиратися, я хотів щоб все плило своєю течією. вона встала і запиталася - що я зараз відчуваю...я не зміг відповісти. відчуття мене так і переповнювали і я сказав - щастя...тепер я знаю який вигляд має щастя, як воно пахне і як його звати. Вона все ще стояла і дивилася на мене ніби хотіла ще щось почути, але я не знав що ще сказати, я сказав все що відчував в даний момент. вона сказала що - вона закохується в мене і що потрібно вирішити зараз що робити далі, і я сказав що також вкохався в неї,наче хлопчисько. вона розбудила в мені дивні відчуття, дала мені знову шанс щастя. наче світло в кінці тунелю. я взяв її за руку...почав гладии її руки...руки ангела...виникало одне питання де її крила?! це так банально але це прекрасно. нам може здаватися банальною така любов, але не кожен може відчути таке...і через заздрість називає банальністю...любов це щастя яке дарують тобі і яке даруєш ти. людина яка з тобою на одній хвилі, до якої наче магнітами тягне.
