Інколи, коли підіймаеш очі вгору і дивишся в небо, починаеш розуміти, задля чого варто жити. Задля цих хмар, задля кволих сонячних променів, що пробиваються з них, задля легкого вітру, що руйнує твою зачіску, задля людей, що пропливають мимо… Ти ніколи їх не згадаєш, вони тебе теж… Але ці випадкові перехожі і є твоє життя. Ти можеш думати, що вони не важливі, але те, що ти не прив язуєшся до них, вони є, але тобі не боляче, коли вони йдуть, і є величезне щастя. Ти просто зупинешься і будеш дивитися на небо, тобі буде байдуже, що ці заклопотані люди будуть кидати здивовані погляди, деякі навіть оглядатися, тобі не важлива їх думка… Але вони є в твоєму житті.
Я щиро співчуваю тим людям, які ніколи в своєму житті не зможуть так зробити. Вони ніколи не відчують справжній смак життя, його запах, і колір, котрий для мене співпадає з відтінками сіро-блакитного переддощового неба.
Ті, що бояться вийти на вулицю просто, щоб побути на одинці з самим собою, дійсно нещасні. Вони притиснені до натовпу навіки і безповоротно! Такі люди не цінують його присутність поряд, а залежать від нього…
Але кожна людина має свої слабкості і залежності… Я, скажімо, залежу від свободи, що вже перетворилась на самотність. Тому я, мабуть, і люблю небо, коли я дивлюсь на нього, мені нарешті перестає бути тісно, вистачає повітря, щоб дихати. Як і кожна залежна людина, я намагаюся боротися, але поки що безуспішно… Нажаль…
І от це безмежне небо, котре дивиться мені прямо в очі, і дихає в обличчя, напевно, єдине в цілому світі дає можливість зрозуміти, що життя таки дійсно прекрасне. Особливо якщо не зважати на бруд, що інколи з являеться в струмкові твого життя. Він завжди проходить, а вода стає знову чистою і криштально-прозорою. Ми ж тільки не маємо дати йому застоятися і замулитися, не будувати загати!
Небо – це не просто простір, заповнений повітрям, це сфера життя, це й є саме життя. Поглянувши один раз в його очі, ти вже ніколи не зможеш відвести погляд, ти отримаєш нову залежність. Головне тільки навчитися не лише дивитися, а й бачити…
І в небі, що зависло над тобою,
Немає смутку і нема тепла.
Але воно твоє. Його любов’ю
Завжди зігрієшься від холоду добра.
ID:
216505
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.10.2010 20:56:09
© дата внесення змiн: 16.10.2010 20:56:09
автор: Ая
Вкажіть причину вашої скарги
|
))))))))))))))))))))))
)
