Не поспішаючи так слова прочитає,
І рідко розносить в долонях листи
Поглядом близьким в вікно заглядає,
Може, це осінь,а, може, це ти.
Ніжно шепоче нетривку ностальгію
І часом приносить з собою тепло
Любить по-іншому : я так не вмію,
Бува повторяє : «мені все одно»
Грає на нервах очима святими,
А очі ховає за комір завжди
В гості приходить снами моїми,
Може, це осінь,а, може, це ти.
Не знає мене. І чи хоче пізнати?
Зоставляє лиш ознаки зміни життя.
На ключ закриває двері кімнати
Хоча в них немає й самого замка.
Серйозно сміється, нечутно для мене,
Як дощ, що не встиг із неба піти
Відгадує настрій, коли воно треба,
Може, це осінь,а, може, це ти.
Часто підносить до щастя, до болю
Подібно вітру з листками легкими
Як не крути, але зостається собою,
Без вад, без підколів, без гриму.
Здержано шле свої прощавання
Певно, намагається час зберегти
Боїться втілювати плани зарання,
Може, це осінь,а, може, це ти!