Такі зорі бувають лиш в мій час пік,
Коли вимикається світло і я стаю рабою важких повік,
Та роззираються ті, хто кричав уголос «навік».
Такі вагони летять в місто дощів та холодних слів.
І тобі не терпиться, рахуєш чужі вокзали.
До всіх перонів додається спогад із твоїх снів
Й ти, нарешті, бачиш очі, що так хотів.
Така тиша виникає після того, як вчувається повний крах.
Вона починає мовчати з усіх моїх рядків.
І ти вибираєшся під небо, на самий дах,
Та згадки про мене не вміють стояти струнко, в рядах.
Таке тепло мало схоже на сонячне чи електричне.
3, 2, 1-не встигли сховатись від інших.
Ніколи не знаходила в тобі я щось логічне,
А «ми» віддзвеніло синонімом слова «містичне».
Такі зорі бувають лиш в мій час пік…
