Ти знов мене провокував
Мій демон невгамовний.
Людської підлості навчав,
Й мене зовсім не здивував;
Урок бо твій безспорний.
Стирав до крові мозолі,
І мліли біллю руки.
Спокійний, у нічній імлі,
Ти з сивим пасмом на чолі
Спостерігав ті мої муки.
А я був радий услужити,
Бо прислуговувать не вмію,
Мені хотілося тут жити,
Не просто жити, а творити,
На краще мав тоді надію.
Черства ненависть і жадоба
Згубили світлі поривання.
Твої …, в людській подобі,
Декому іще в утробі
Привили навички знущання.
