Якби я стала небом,-
Намисто із зір яскравих
Тобі б я подарувала,
Щоб мрії збулись твої.
Якби я стала сонцем,-
То з променів ласкавих
Я б хустку тобі зіткала,
Щоб стали тепліші дні.
Якби я стала морем,-
Коралі б усі і перли
Із темних глибин дістала,
Достаток щоб був завжди.
Якби обернулась в гори,-
То я б Роман-Кош й Говерлу
По-дружньому попрохала,
Щоб стали щитом від біди.
Якби дощем я стала,-
То ніжними крапельками
Я б втому і смуток змила
Із рідного лиця.
Якби я час впіймала,-
Чергуючи дні з роками,
Дорогу б тобі простелила,
Щоб бігла вперед без кінця.
На жаль, я всього лиш людина,
Не владна над часом і небом,
Але я всім серцем полину
З словами подяки до тебе.
За те, що в душі моїй квітне
Рясне буйноцвіття добра,
Бо ти, моя матінко рідна,
Любов’ю її полила.
За затишок вдома, за очі ласкаві,
Підтримку в усьому й завжди.
За рученьки ніжні, що втоми не знають,
Й боронять від зла і біди.
За всі ті тривоги і переживання,
За щастя хвилини, за втому щоденну.
Прийми слова вдячності і шанування,
І низький уклін мій доземний!
