Поля мої зелені та діброви,
я чую вас із далечі віків,
а ця земля і трави барвінкові,
минуле пам'ятають не зі слів.
Коли стояли двоє під вербою,
і місяць замість сонечка світив,
він одружитись хоче з молодою,
весільний подарунок вже зробив.
Дівоче серце туга розриває,
коханий десь далеко на війні,
а дівчина з вербою розмовляє,
рідненького від смерті вбережи.
Верба їх загорнула в свої віти,
соловей закохано співає,
радіють одне-одному як діти,
всім закоханим Бог помагає.
