Біла білизна
б‘є крильми,
як половина
ключа журавлиного…
Здається білизні,
що ось – блакить!
і вже вона вільною
в небі летить.
Така випрана, чиста,
пахуча така!
Забула зовсім,
що прищепнута
до цупкого шнурка.
Бешкетливий вітер
розгойдує віти
старого горіха –
заради втіхи,
заради сміху
нашіптує простирадлам,
що вони – птахи:
може лебеді, чи журавлі…
Набирає повітря
повні міхи
і дме щосили –
а довірливі
простирадла мої
здіймають краї,
наче білі могутні крила.
Наївні.
Та яка у наївності
їхній
беззастережна
пристрасть і сила!
І лине, лине,
не рушаючи з місця,
пришнурована до стовпів,
лляна і бязева
половина
ключа журавлиного –
відчайдушно і радісно
б‘є крильми.
Як ми.
Бо що той шнурок:
для нас, бязевих,
шнурок –
не порок…
А збоку виходить
сумна картина:
ніби це й справді
зграя пташина,
якихось
не по земному великих
лебедів чи журавлів.
Може, янголів?..
І, ніби, на раз –
зупинився час
саме в оцю мить.
Стала вічністю,
знерухо́міла,
випадкова хвилина.
І загрузла в безчассі
видима половина
решти
зниклого у потойбіччі
ключа журавлиного:
хоч і б‘є
з усіх сил крильми,
та на місці летить.
О, Боже!
Ні здійнятися в небеса,
ні попадати на траву
біла зграя
не може.
Скільки створено творів про випране і вивішені простирадла в прозі, поезії, кіно... А у Вас це не здалося банальним і свіжо звучить. Вітаю Вас із успіхом!
Валю,не перестаю дивуватися безмежності Вашої фантазії!..Така звичайнісінька,здавалося б,річ як простирадла на шнурку-а Ви оживили і перетворили їх на лебедів та журавлів!.. Пречудова казка!!! Цілком згідна з попереднім коментарем:всі ми-простирадла,що мріють відірватися від землі і злетіти у небо... Вразили мене сьогодні і Ваша зграя і хатуня.
Вразили мене сьогодні і Ваша зграя і хатуня. 
