Ти завжди знаєш як буде краще...
Як мені сьогодні вдягтись, з ким розмовляти, що з'їсти.
Вчасно повертаєш борги, нічого не відкладаєш у довгий ящик
і пальці в тебе тонкі, немов у піаніста.
Ти ними б'єш до синців клавіші, душиш стопою педалі,
Стаєш все дедалі вправнішим,
читаєш мені моралі...Мало, зате ефективно.
Своїм отруйним жалом.
Пронизуєш мізки, наче трутень.
Ти самозакоханий мамонт, що насаджує моє серце
на гострі бивні.
Шию обіймає ланцюжок, вкотре зціплю його губами.
Залишатиму на ліжку сліди від чашок,
залишатиму на ньому чорничні плями...
А він виїдатиме мене до м'якоті, грануватиме мене,
наче дорогоцінний камінь.
Тоді всі ексцентричні вм'ятини на спині глухим,
мінорним відлунням, розбитих об стіни мого будинку пляшок,
почнуть гоїтись.
Я знову сьогодні не спатиму,
треба забути про час і зламати годинник.
Усвідомити, що накоїла...
Сісти нарешті спокійно за грати
з останнім словом підсудної:"Винна".
І жінці,як завжди,дістається найбільше. 
