В житті вирують перегони,
Загнані в відчай наші долі,
Ось так живем немов в дурдомі,
Де кожний грає свої ролі.
Тебе поклали, ти стоїш,
А збили - змушений лежати,
Від страху ти немов німий,
А так б хотілось щось сказати.
Тобі вказали твоє місце,
І прив'язь сильно затягнули,
Ми так привикли вільно жити,
Від безнадії аж зтягнуло скули.
Невже дурдом цей буде вічний,
Я хочу бути сам собою,
Щоб не зжимала клята маска -
"Бажання здатися без бою"?.
Лиш в об'єднанні наша сила,
Ми працьовитий є народ,
Ми заслужили вільно жити,
І в змозі захистити свій "город".
Чому керують можновладці,
Яким на нас просто начхати,
Пора сказати своє слово,
І просто їх порозганяти.
