Так тихенько стало навкруги,
Ледь чути солов'я,
Вітер кудись вщух.
Йому так приємно тут стояти,
Усмішка з вуст легенько сяє,
Він її міцно обнімає
Вона крізь сльози все його питає:
-Чому мені не пишеш?
-Подзвони хоч раз, благаю..?
А він відповідає кам'яним мовчанням,
Їм так приємно обніматись...
Вона як та голубка,
Ніжненько голівку притулила до грудей його,
Їй так приємно слухати серденько,
Яке б'ється в її такт
І розуміє сльози не виникають просто так.
Приклонившись він до неї,
Обняв так щоб більше не пустить
І цілував її волосся...
Без слів любив на стільки, скільки міг,
Мовчав, мовчав, мовчав...
Не дасть він відповідь на ці питання,
Бо не знає де тут правда?
Відчув удар по спині й озирнувся,
Один момент стоїть вже сам
В широкім чорнім полі...
-Вставай пора збиратися додому!
Розплющив очі, сидить він зараз на роботі,
Це був лиш сон
Той самий сон,
Який ніяк не дасть йому спокою,
А в думці лише вона
І крутить в голові лиш те,
Як було добре у широкім полі...
Де одинокій дуб стоїть
І соловей на нім завжди співає.
Всією силою відверто бреше він собі
-цей сон не віщий неправдивий,
Це все моя є підсвідомість
Яка бажає відчути це в реалі...
А бреше він собі тому, що знає
Сни лиш правду завжди казали
Ведуть вони його у світ
І завжди попереджають про невдачі.
Все склалось так
Як він вже бачив
На біль для нього
Страждати тепер мусить
Коли приходить постійна мить
Лице її ніяк не стреця у пісок
Не дає спокою кожен день
Її лице, її лице...о боже!
Як тоді йому було чудово
Лежати поруч і вдивлятись в нього
І розуміти що час невпинно пролітає
Години секундами ідуть
А завтра їхати додому
Ну що поробиш, коли життям керує час...
Очі ці...очі, очі,
Як океан глибокі
І шириною небесної блакиті
В яких читав, читав... хотілось плакать
Не бачив в них себе, не бачив...
Усім безмежним дном до нього промовляли
-Не для тебе сяєм
Прости нас, пробач благаєм
Не винні ми, бо теж страждаєм
Хотіли б піти лише з тобою
Та не для тебе ми...
Прости, прости, прости благаєм...
І муки серце огортали
Бо на долоні було те саме...
Ось так сидить він кожен вечір
Пише листи без адресату
Бо не вправі міняти її долю,
На свою байдуже завжди.
Він знає все та визнати не хоче
Про всю свою дорогу -
Життя яке принесе славу.
Він хоче з нею бути
І лишень її кохати
Лягати спати й цілувати,
Лишень її, лишень її...
16.04.2011р. 23:38
