Він стільки йшов до Перемоги!
Пліч о пліч віра з ним була.
Писав листи коханій з фронту,
Щоб коло серця берегла:
"Оленко,зіронько кохана,
Пришли мені в своїм листі
Промінчик сонця - той яскравий,
Що рідну землю гріє навесні.
Я пригорну його до серця,
Щоб зігрівав своїм теплом...
А ще...Кохана, лиш не сердся,
Пришли ту квітку, за вікном,
Ти пам'ятаєш, аромат той
Ми пили, мов п'янкий нектар,
Коли світанки зустрічали
У шепоті росистих трав...
А тут ВІЙНА...Не видно сонця.
Весна зчорніла, як вдова.
Всі думи там - біля віконця,
Де наша квітка розцвіла.
Я повернусь - ти не журися -
Не проковтнуть мене степи...
Вперед! Крізь дні війни імлисті
До Перемоги ТРЕБА йти!"
То був останній лист від нього,
А далі...похоронка...
В ній слова:
"Ціною власного життя,при наступі
Петро здобув нам Перемогу..."
Вже й сивина закралась в коси
І квітка за вікном давно перецвіла.
Роки ідуть...Але Олена й досі
ЧЕКАЄ на свого Петра...
В одному вірші скільки вложено: любов до природи, любов до батьківщини, любов до коханої жінки. Читаючи цей вірш переживаєш скільки відчутів: від радості сильного кохання , від краси природи до гіркої втрати коханої людини .
Дуже сподобалось
Катя Сус відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00