Падає листя з пустіючого дерева, легке пожовкле листя, як осіннє мариво. Летить листя у вільному падінні, між рідною гілкою і покликом землі, у прекрасному парінні.
Листя залишає дерево назавжди, входячи у свій перший і останній
танок , але з впевненістю, що навесні з'являться нові бруньки. Граціозно кружляючи в повітрі, то розлетиться, то зіб'ється докупи, то знову догори полетить у цьому байдужому вітрі.Воно легенько стелиться на холодну потемнілу землю, вкриваючи осіннім килимом, по якім скоро пройде метелиця, і впаде білого снігу ковдра пухка, але це вже буде зима.
Впаде жовте, багряне листя, по ньому пройдуть чиїсь ноги, порівнявши його із землею, більше ніхто не згадає про нього, лиш на очах пустіюче дерево, яке було йому теплою домівкою, яке не хоче відпускає його в цю далеку останню мандрівку.
Летить листя, залишаючи цей світ. Летить листя, вирушаючи у свій перший і останній політ.
24.10, 01.11. 1997.