«Розпочни із потрісканих уст...» -
Він чув ці слова в голові і
нічого не міг зробити
падав сніг і йшов двохтисячний рік
від дня народження Христового
купуючи крам в місцевого п’яниці
зустрів ту, що торгувала душами
і він купив на останні галеони
душу Вівальді і втягнув її в стрічку
переглянувши старе німе кіно
дізнався, що цей чоловік з кадрів
був найвеличнішим із усіх земних музик
тоді вирішив отримати скрипку Вівальді за будь-яку ціну,-
він переспав із сотнею красивих китаянок,
повбивав тисячі різномовних монархів,
шпигував за прислугами Зевса,
шукав відповідей у Арея,
різав горлянки персидам,
втікав, ховався безкарно
пестив прислуг сицилійських королів
вибивав інформацію з клерків,
та не знайшов скрипку Вівальді.
лише присівши в затінку Єрусалимських дерев
відчув запах чарівливих звуків,
що здавались примарними.
падаючи з неба і повертаючись туди ж,
вони руйнували пошуки синхронністю
аж доки нога його не осквернила далекий Олімп.
Зевсове безсоння котилось безоким кошеням,
що кігтями впивалось у струни видив його.
Вирок сипався з рота Геліоса,
обпікав і знищував озера часу на шкірі блукальця.
Вирок був повітрям,
перекриваючи дихання пальцями Гекати,
чинив безмовний суд,
повертаючи хаос й мовчазну скрипку Вівальді.
Вона народжувалась в ньому,
забувала про руки майстра
і врешті перестала бути скрипкою Вівальді.
Закута в діряві долоні Харона,
слухала ґрона туману,
співала беззвучну осанну.
остання з живих,
що скарбом не стала.
мряки замало
і тут їй безмежно всі раді...
ти чуєш, Вівальді?