І от будинок той привітно
Приймає тіні принагідно.
Їм так кортіло возвишати вікна,
Ті підвіконня, рами предковічні,
Облицювання цегли гострі на узбіччі.
Так упримітить лихе кожен,
Хто скельця свої протира, або без отаких
Прогледіти суєтно зможе
У другі, що у штапах майже громіздких.
Загляньмо й ми туди. Як цей обряд
Улещує новопреставленим!
Себе ми зловтішали забобонами прадавніми,
Коли їх перепоховали з ряду в ряд.
Приймали плоть в обдертій домовині,
На свіжосточену оббили ковдру-пух -
Отак їх двох несли в гробах невпинно,
Та лиш із однієї чітко видавсь дух.
Та не сказати, що для розмаїття
Чи хворобливої цікавості
Шаленець навшпиньки біля самої ями
Вибльовує шматок лукавості.
Його благають схаменутись швидко,
Бо часу брак, а піп чекать не схильний.
...тепер того кладовища не видко:
Вітрисько вилизав усе посильний.
Так-от, вернімося нехотячи назад,
Де дві труни, а дух один.
Той, що шаленець був, на згад
Взивав усіх єдиним ехом,
Облишив кпин у верхогір`ї:
"Зніміть заіржавілі цвяхи махом!"
(У дами в капелюшку - клоччям пір'я).
Їдкий закляк у ніздрях запах не на диво:
Покрівля із шести дощок рвонула,
У темінь понеслася наче богобоязлива.
Ах! Обриси спітнілих Лорелей
Очікували посинілого мерця...
"У мене буде власний мавзолей," -
Несуть самовдоволено в серцях.
2003 р.
