А ти бачив як вибухають пуп'янки ірису пелюстками?
як вони наливаються, наче келих, хмільним сонцем
у самому підніжжі Евересту?
Чи як зради й рутина перетворюють ніжність в камінь?
Як німіє від болю обличчя, яке ти раніше поцілунками пестив
та як виїдає шкіру, затиснутий y долоні хрестик.
Любов, мов вино, ігриста. Любов, мов віра, сліпа.
А ти бачив, як в агонії ніч зриває з шиї зорі, що
стискають їй горло намистом.
Як ховається равликом тиша у рукав старого будинку?
Як я рвала на собі волосся та розбивалась, мов хвиля об скелі,
поки ти спав...
Невже мені не здалося? Ти ж робив все це навмисно.
Знаєш, для чого небо дає нам колишніх?
Чому примушує поневірятись й страждати?
Бо колись
ти таки знайдеш того, з ким своє серце залишиш,
кому віддаш все, навіть більше, ніж зможеш дати.