«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука Сергій Параджанов.
Іван Васильович Миколайчук (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.
Видатний український актор, режисер та сценарист народився в Чорториї в сім’ї залізничника і в дитинстві мріяв бути психологом або пілотом, але не актором: перший в своєму житті кінофільм він побачив лише у віці 13 років. Та акторство захопило хлопчака. Першу свою роль (діда Гната у виставі «Безталанна») Іван зіграв у 13 років ще у рідній Чорториї, при самодіяльному театрі у сільському клубі. Мріючи про сцену, вступив до Чернівецького музучилища по класу баяна (1957), у 1961 р. — в театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, а за чотири рокизакінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва. Далі в його житті було 34 кіноролі, 2 режисерські роботи, 9 сценаріїв і слава справжньої кінозірки 1960-70-х років. Без нього феномен українського поетичного кіно був би неповним. Миколайчук став обличчям і душею тогочасного кінематографа. Не дивлячись на всенародну любов, звання народного артиста Івану не дісталося: через тавро «націоналіста». А Шевченківську премію актор отримав вже посмертно.
Найвидатнішими ролями Івана Миколайчука стали ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» (1964), Івана Палійчука («Тіні забутих предків», 1964), комісара Громова («Комісари»), козака Василя («Пропала грамота»). У фільмі «Білий птах з чорною ознакою» (1971) він виступає ще й як сценарист. Перша режисерська робота — яскравий фільм «Вавілон ХХ» (1979), який отримав приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе. Іван Миколайчук зіграв також у фільмах «Гадюка» (1965), «Бур’ян» (1966), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Камінний хрест» (1968), «Захар Беркут» (1971), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983).
Іван Миколайчук ніколи не забував рідне село, завжди навідувався до Чорториї на різдвяні свята. А взимку 1987 року, незадовго після смерті актора, в Чорторию вперше прилетіли зимувати лебеді. Місцеві жителі кажуть, що то повернулася душа Івана Миколайчука.
/матеріал взято з Вікіпедії/
Пам"ятаймо!
ІВАНОВІ ЛЕБЕДІ
Над Чорториєм лебеді летять.
сідають на ставок в глибокім сумі.
Десь тут блукав і отой білий птах
забутих предків у важкій задумі.
Він, як й вони, лиш слугував красі,
а у віддачу згубну чорну мітку,
так незаслужено приклеєну ввісні,
отримав від невдячних долі свідків.
Він так любив, він так умів кохать,
він так витав по музики октавах...
Над Чорториєм лебеді летять
й журливим криком протинають хмари.
Над Чорториєм лебеді летять
й журливим криком протинають хмари... - Така щемлива присвята... Ви-істинний син України,який свято береже пам'ять про славетних постатей нашої культури..