Коли розставляться всі зорі поіменно
На зачарованому небі-полотні
Я зрозумію - відстань не даремно
Примножує в чеканні наші дні.
Квітневий ранок сонцем привітає,
Ти скинеш сновидінь п"янку вуаль
І посміхнешся, бо мене згадаєш,
Ще - не з тобою, не тепер...на жаль...
Перлина серця, не втрачай надії,
Ми збережемо силу почуттів,
Здолаємо життєві буревії
І віддамось кохання красоті.
О, вічне небо, дай душі розраду,
Дай знак, що мрії втіляться обох,
В житті кохання треба не багато,
Лишень - одне...одне, але - на двох...
ці дивні зорі завжди там де треба
полярна не згасає все іскрить
підморгує ведмедю є потреба
світити й напувати він й мовчить
та є такі,що падають -так треба,
щоби бажання загадати у цю мить
Невгамовний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ого... сколько в нем. Строки так сильно напитаны светлыми эмоциями, что их пить хочется... из ладошей... как воду из родника... пить и не напиваться....
Невгамовний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Очень рад, что эти строки вызвали такие прекрасные асоциации...
Спасибо