Як хочеться з тобою говорити,
І знов своє доводити в запалі,
Та згасле серце вже не запалити
Тож залишились спогади й печалі
Прийду до тебе я на цвинтар тату.,
Біля могили в смутку постою,
Вже постаріла дуже наша мати,
Вже ледве ходить по самісінькім краю.
Тату! Ти уже не зайдеш в хату.
Твій прихисток тут поміж хрестів.
Тату! Хочеться сказать багато
Тільки я не знаходжу слів.
Я пам’ятаю як колись бувало,
Ви з мамою на призьбі у дворі,
Тихенько пісню в вечорі співали
Як Хороше було нам дітворі.
Згадає мама ті роки далекі,
Зітхне в зажурі, та сльозу змахне.
- Роки, роки забрали вас лелеки,
Скорботно мовить, хто ж вас повернЕ.
Тату! Ти уже не зайдеш в хату.
Твій прихисток тут поміж хрестів.
Тату! Хочеться сказать багато
Тільки я не знаходжу слів.
Прожив ти на цім світі свою долю.
Робив добро, бувало що й грішив
Та Бог суддя. На всіх нас його воля.
Ти шлях пройшов свій, і життя своє прожив.
Як хочеться з тобою говорити,
І знов своє доводити в запалі,
Та згасле серце вже не запалити
Тож залишились спогади й печалі
Тату! Ти уже не зайдеш в хату.
Твій прихисток тут поміж хрестів.
Тату! Хочеться сказать багато
Тільки я не знаходжу слів.
Як боляче, пане Євгене, як боляче, в мене теж уже батьків немає. щемно написали.
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. Знаєте як то кажуть. - Велике бачиться здаля. Поки були батьки живі, щось і не помічалось, а як не стало.... Запрошую Вас прочитати вірш (НА ЦВИНТАРІ) присвячений мамі, її на жаль теж уже немає.Ще раз дякую,що завітали.
