Вже як закон стає наївна мрія,
Що у середині моїй болить і ниє.
Розбурює в мені лиш ностальгію
І диким вовком серед ночі виє.
Розпалює печаль і почуття провини…
Як жаслісно стає в душі в цю мить!
І не відчувши у собі гармонії людини
Від злості все нутро моє кипить.
Прискіпливо вдивляється у душу місяць.
Мабуть, він призирає незримі почуття,
Бо забагато пекла в собі вони вже містять,
І викинуть бажання мої всі на сміття…
