Ніч. Постіль. На подушку капають сльози.
У моєму серці твої останні слова, як занози
І вже задовбалась робити якісь прогнози,
Все одно в душі будуть падати грози.
На дворі зараз страшні морози,
Ми давно з тобою розвели свої мости
Але чому далеко чути ще твої голоси?
І мені тепер сняться страшні сни.
Хтось шукає в книжці цікаві тези,
Хтось нюхає щойно подаровані рози.
Хтось розплітає свої шовкові коси,
А я сьогодні перейшла вже всі дози.
В пам'яті мов кінокадри спливає все,
Уста мої палають, прагнуть поцілунку
Серце стогне, за тобою скучає.
Душа плаче, бо ти не зі мною.
Кожен день проходить у не забуття
Не можу дочекатись твого я прибуття,
Бо ти мав змінити наше майбуття.
Та зараз я чекаю лиш каяття.
Ти, як моє прокляття,
Ти вмієш збільшити моє серцебиття.
Та вже немає нам назад вороття
Бо ти і так мені винен півжиття.
Скажи чому безмежне небо плаче?
Чому пташка вже не щебече?
Чому я не відчуваю твоє плече?
Чому без тебе жити ще важче?
А сонце вже і не з'являється,
Проміння свої на землю не впускає
Я ніби з тобою, ніби сама.
Ну, що це за біда?
Безсоння мене мучить,
Ти мої почуття уже не ціниш.
А я не можу так, я дотла згораю,
Вщент розбиваюсь і себе всю тобі віддаю.
На столі лежить лист написаний тобою
І вкотре уже його перечитую.
Збираю усе, що пов'язане з тобою.
Кладу в конверт, підписую.
Думаєш тобі пришлю? Ні!
Беру пачку сірників, запалюю свічку.
І все спалюю до останку,
Рахую його лічені дні.
Він горить немов ватра,
Конверт накрили язики вогню.
А що з таким кінцем мене чекає завтра,
Але одне, я знаю, точно тобі я більше не подзвоню.
Хоч стікає сльоза, хоч на душі важко
Хоч у голові питання:
Що я роблю? Не зміниться нічого.
Для чого це? Я його до безтями люблю.
І все уже до тла згоріло,
Ти, моє кохання, спогади.
Все уже давно перегоріло,
Хоч як там десь у серці не тріпотіло.
Залишився лиш попіл, недоспана ніч.
Я вітром подула, все догори злетіло.
Кругом святого місця облетіло,
І я назавжди з тобою попрощалась…
