Колись у школі ми читали
Про незбагненні почуття.
Тоді ми зовсім ще не знали,
Яким складним буде життя.
Здається, доля нам дала
Героїв тих книжкових ролі.
До роздоріжжя привела,
Забувши підкзать паролі.
Ти – Одісей, це роль твоя,
Чужими землями блукаєш.
А поруч мене цвіт буя,
Та як пливти сюди не знаєш.
А я, мов вірна Пенелопа,
Чекаю із морів погоди.
Одна, як око у циклопа,
Важкі для мене ці пригоди.
Але вона таки діждала
Єдиного кохання свого.
Нікому серця не віддала,
Чуття не зрадила палкого.
І я давно тебе чекаю,
Пливи до рідних берегів.
Надію досі ще плекаю,
Щоб душу ти мою зігрів…
цікаво
дякую!
